Гуде вітер вельми в полі

М. Глінка, В. Забіла

Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає...
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає...
Козак нудиться, сердешний,
Що робить — не знає.

Гуде вітер вельми в полі,
Реве, ліс ламає...
Козак стогне, бідолаха,
Сам собі гадає:
«Ревеш, вітре, та не плачеш,
Бо тобі не тяжко!
Ти не знаєш в світі горя,
Так тобі й не важко!

Тобі все одно, чи в полі,
Чи де ліс ламаєш,
Чи по морю хвилі гониш,
Чи криші здираєш —
Солом’яні і залізні,
Яку де зустрінеш,
Снігом людей замітаєш,
В полі як застигнеш.

Одірви ж од серця тугу,
Рознеси по полю,
Щоб не плакався я, бідний
На нещасну долю!
А коли цього не зробиш,
То кинь мене в море,
Нехай зо мною потоне
Моє люте горе!.. »